Дневник Тараса Шевченко

Напрасно, разносчик, в окно ты глядишь
Под бременем тягостной ноши.
Напрасно ты голосом звонким кричишь:
«Лемоны, пельцыны хороши!»
Не обольщай меня мечтой
Плодов привозных из чужбины,
Нет, душу полную какой-то пустотой
Не соблазнят златые апельсины.
Я отжил жизнь свою давно,
И все души моей желанья
Сосредоточивши в одно
Разоблаченное от счастья ожиданье.
Напрасно, разносчик, в окно ты глядишь...

Володимир Гнатюк

— фольклорист, род. в середине 60-х гг. 19 в., живет во Львове, христианин, член-корреспондент С.-Петербургской академии наук. Собранные Г. с весьма обширным указателем литературы анекдоты о евреях, обращавшиеся и поныне нередко обращающиеся в Галиции и смежных областях, представляют тем более ценный материал для евр. этнографии и истории культуры, что эта область до Г. почти совершенно не была разработана и им написана на основании редких источников. Анекдоты эти помещены в "Етнографичный збирник", VI, 456—529, Львов, 1889. В том же сборнике Г. поместил ряд очень интересных исторических анекдотов из отношений польской знати к евреям ("Збирн.", VI, 623). И. Б. {Евр. энц.}

Вірші Лесі Українки

 

Леся Українка писала вірші впродовж всього свого життя. Перший свій вірш вона написала, маючи всього дев’ять років, останній – у 40 років. Всього вона написала біля 270 віршів (не рахуючи поем і віршованих драматичних творів).

Перша збірка її віршів – «На крилах пісень» – надрукована у Львові в 1893 році. Вона включає 69 віршів раннього періоду її творчості (до 1892 р.) і три поеми.

Друга збірка – «Думи і мрії» – надрукована також у Львові в 1899 році. Вона включає 50 віршів 1893 – 1899 років і дві поеми.

Третя збірка – «Відгуки» – надрукована у Чернівцях в 1902 році. Вона включає 30 віршів 1900 – 1902 років і одну драматичну поему.

Надаючи великого значення композиції своїх збірок, прагнучи, щоб кожна збірка становила собою одне художнє ціле і сприймалася як завершений художній витвір, Леся Українка не дотримувалася хронологічного принципу розташування поезій всередині збірки. Її прижиттєві збірки мають чітко окреслені хронологічні межі, жоден твір в них не передруковувався двічі, до збірок включалися не всі опубліковані на той час твори, а лише ті, які поетеса вважала кращими.

Після 1902 р. Лесі Українці не довелося видати більше жодної оригінальної збірки поезій. Єдине видання її поетичних творів, здійснене на Наддніпрянській Україні (попередні збірки друкувалися за кордоном Російської імперії) і задумане як підсумковий «вибір поезій», мало донести до читачів найкращі твори, переглянуті і доопрацьовані для нового видання.

Під назвою «На крилах пісень» збірка вибраних творів Лесі Українки після довгих цензурних поневірянь вийшла я друку в Києві 1904 р. Найкращі, найгостріші громадянські поезії були вилучені з видання або скалічені цензорським олівцем.

У бібліотеці Лесі Українки збереглися авторські робочі примірники збірок «На крилах пісень», Львів, 1893 (ф. 2, № 1262), та «Думи і мрії» (ф. 2, № 1261) з власноручними помітками і виправленнями в тексті, зробленими поетесою в час підготовки до друку київського видання збірки вибраних творів «На крилах пісень».

Вивчення історії укладання і друку прижиттєвих збірок Лесі Українки дає можливість зробити висновки, що виявленням останньої авторської волі щодо більшості текстів творів першої збірки «На крилах пісень» (1893) є текст першого розділу київського видання збірки «На крилах пісень» (1904), що не зазнав цензурного втручання. За основний текст ліричних творів, що входять до збірок «Думи і мрії» (1899) та «Відгуки» (1902), повинні служити тексти цих видань з урахуванням авторських уточнень, зроблених для видання 1904 р. Більшість творів з цих збірок надрукована у київському виданні «На крилах пісень» з цензурними купюрами.

Окрім цих поетичних збірок, Леся Українка написала ще 115 віршів, які не увійшли до складу збірок. Вони лише частково були надруковані за життя поетеси. Серед віршів, які сама Леся Українка не віддавала до друку, неважко виділити твори гострого політичного звучання, а також твори, в яких відбилися її особисті переживання.

Твори, надруковані Лесею Українкою поза збірками, подаються в останніх авторських редакціях, за текстом останніх прижиттєвих публікацій. Неопубліковані твори подаються за автографами, які в більшості своїй зосереджені у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у фонді Лесі Українки (ф. 2).

Любко Дереш

 

Биография

Вчився у СШ №2 м. Пустомити, потім закінчив Львівський фізико-математичний ліцей та економічний факультет Львівського університету.
Перша публікація — роман «Культ» у часописі «Четвер» (2002). Потім вийшли романи «Поклоніння ящірці» (2002, написаний раніше, ніж «Культ», але вийшов після нього), «Архе» (2005), «Намір!» (2006), «Трохи пітьми» (2007).
Зараз Любко Дереш — один із найвідоміших сучасних українських авторів. Головні герої його творів — підлітки та цікаві історії з їхнього життя. Автор намагається правдиво показати життя героїв, тому у творах не викреслює розповсюджений сучасний сленг та лайливі слова. У деяких уривках сюжет містить містичні елементи і враження підлітків, які перебували під впливом галюциногенних препаратів.

Підбір поезій до видів рим, римування, строф та троп

          Строфа (грецьк. strophe — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістова завершеність).

Моностихи: «До булави треба голови».

                     «На язиці медок, а на думці льодок».

                     «Сімсот соколят на одній подушці сплять».

 Це здебільшого прислів'я, приказки.

Дистих або двовірш — найпростіша строфа, написана будь-яким розміром,

що складається  з двох рядків, об'єднаних спільною римою

Наприклад :

 Що доля нелегка — в цім користь і своя є.                   а

Блаженний сон душі мистецтву не сприяє         а

(Ліна Костенко)

Терцет (італ. terzetto від лат. tertius — третій) — тривірш,

трирядкова строфа, що складається з трьох рядків, і всі три або два з

них римуються між собою: aaa, aба, ааб.

Терцет має 4 різновиди:

1) усі три рядки на одну риму.

Натрапляємо на такий тривірш в українському фольклорі.

Схема: ааа:

Добрий  вечір тобі,            а

Зелена діброво!                             а

Переночуй мене, молодого!       а

 Мене, молодого,                            а

Й коня вороного,                           а

Й сіделечко зі злота самого!     а

Не переночую,                      а

Бо славоньку чую                          а

Та про твою голову буйную.      А

2). Два рядки римуються, третій — холостий.

У Франка є терцет. Схема: аба:

Тричі мені являлася любов.                            а

Одна несміла, як лілея біла,                           б

З зітхання й мрій уткана, із обснов            а

Сріблястих, мов метелик, підлетіла        а

Купав її в рожевих блисках май,           б

На пурпуровій хмарці вранці сіла                 а

 І бачила довкола рай і рай!                            а

Вона була невинна, як дитина,           б

Пахуча, як розцвілий свіжо гай!          А

3). Два рядки римуються, третій — холостий, має риму аж в суміжній строфі:

Вчора справили весілля                                  а

А сьогодні на похмілля                                    а

Ми справляєм перезву.                                    б

Що там буде — не питаю,                            в

А сьогодні погуляю,                                в

Поживу.                                                     б

Клим бряжчить в тарілку мідну,                  г

Гриць циганам матір рідну                            г

Продає.                                                     д

Той схопив за полу тата,                    е

І до рук старого ката                                    е

Віддає.                                                       д

(Олександр Олесь).

4). Є ще й четвертий різновид — неримований верлібровий терцет:

Матінко моя рідненька!

В нещасний час, у лиху годину,

Ти породила мене на світ!

Чи в тяжкім грісі ти почала мене,

Чи прокляв мене в твоїм лоні хто,

Чи лиш доля отак надо мною смієсь?

Не дала ти мені чарівної краси,

Не дала мені сили, щоб стіни валить,

Не дала мені роду почесного.

(Іван Франко).

Терцина — трирядкова строфа з особливим римуванням (аба, бвб, в).

Народе мій, замучений, розбитий,                                 а

Мов паралітик той на роздорожжу,                     б

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!      а

Твоїм будущим душу я тривожу,                                    б

Від сорому, який нащадків пізних                                    в

Палитиме, заснути я не можу.                              б

Невже тобі на таблицях залізних                                  в

Записано в сусідів бути гноєм,                              г

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?                                    в

Невже повік уділом буде твоїм                              г

Укрита злість, облудлива покірність                           д

Усякому, хто зрадою й розбоєм                                      г

Тебе скував і заприсяг на вірність?                               д

і т. д.

(І. Франко)

Катрен (франц. quatrain від quatre — чотири) — чотиривірш, строфа з

чотирьох рядків, що може мати такі схеми римування — абаб, абба, аабб,

абав, аааа.

Перший тип — перехресне римування (абаб) найпоширеніший:

Зеленіють жита, і любов одцвіта,                       а

і волошки у полі синіють.                               б

Од дихання мого тихий мак обліта,                     а

Ніби ім'я печальне — Марія.                                      б

(В. Сосюра).

Другий тип — кільцеве римування (абба):

Даваймо, друже, пом'янемо тих,                            а

Що відійшли у вічності тумани.                            б

Їх зоряні, печальні каравани                                    б

Пливуть над світом, над життям живих.          а

(Людмила Скирда).

Третій тип — перерване римування (абвб):

Я тебе обгорну руками,                                          а

Поцілунками обів'ю.                                         б

А у серці на самім денці                                            в

Сховаю печаль свою.                                                б

(Дм. Павличко).

Четвертий тип — катрен на одну риму (аааа):

Линьмо, линьмо в гори! Там мої сестриці,           а

Там гірські русалки: вільні Літавиці,           а

Будуть танцювати коло по травиці,                 а

Наче блискавиці                                                        а

(Леся Українка).

У катрені, як правило, всі рядки приблизно однакової довжини. Окремим

різновидом чотиривірша є сапфічна строфа, що складається з трьох

довгих цезурованих та одного короткого рядка. Цей вид строфи створила

древньогрецька поетеса Сапфо (IV ст. до н. е.). В античній літературі

розрізнялися два види цієї строфи:

— велика (довгі рядки — п'ять дактилів з хореями, короткий — три);

— мала (довгі — чотири стопи, короткий — дві).

В українській літературі частіше використовується мала сапфічна

строфа. Наприклад:

Земле моя, всеплодющая мати!

Сили, що в твоїй живе глибині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!

(І. Франко).

Пентина (п'ятирядкова строфа, п'ятирядник) — строфа, що складається з

п'яти рядків, що мають різні способи римування.

У 2-римових пентинах можливі такі поєднання співзвуч:

абаба, абааб, аббаб, аабба, аббба,

аббаа, ааабб, ааббб.

Наприклад:

а) Садок вишневий коло хати,            а

Хрущі над вишнями гудуть,                б

 Плугатарі з плугами йдуть,              б

Співають, ідучи, дівчата,          а

А матері вечерять ждуть.                 б

(Тарас Шевченко).

б) Я вчився будувать шляхи,               а

Тесав каміння, деревину,            б

І за чиїсь жахні гріхи                     а

Тепер панахаю Вкраїну                         б

Там, де мости і де шляхи.                   а

(Платон Воронько).

в) Ідіть! Ніхто вас не спиня,                а

Ідіть із ночі в сяйво дня,              а

Ідіть із мертвої пустелі            б

В краї зелені і веселі.                             б

Ідіть, — ніхто вас не спиня.                а

(Олександр Олесь).

Бувають і неримовані п'ятирядкові строфи. Наприклад:

Скільки, скільки споминів гарячих!     а

Хвої запах чистий та гіркий,              б

Крила птиць на сонці і на хмарах,      в

Скрип возів, далекий обрис міста,    г

Вечора рожевого розлив...                   д

(Максим Рильський).

Секстина (від лат. sex — шість, секстет, шестирядкова строфа)

складається з шести рядків, що мають різні способи римування:

аабввб, абабвв, абабаб, абабба, абвабв, ааббвв.

Наприклад:

а) Було колись в одній країні                а

Сумний поет в сумній хатині             а

Рядами думи шикував;                          б

Вони й «рівнялись», мов піхота,         в

Аж тут співця взяла охота                в

І він їм крила подавав.                           б

(Леся Українка)

б) То була тиха ніч-чарівниця,  а

Покривалом спокійним, широким        б

Простелилась вона над селом,          в

Прокидалась край неба зірниця,         а

Мов над озером тихим, глибоким      б

Лебідь сплескував білим крилом.       в

(Леся Українка).

в) На шлях я вийшла ранньою весною                   а

І тихий спів несмілий заспівала,                            б

А хто стрівався на шляху зо мною,                      а

Того я щирим серденьком вітала:                         б

Непевна путь, мій друже, в нас обох, —               в

Ходи! Шлях певний швидше знайдем вдвох.        в

(Леся Українка).

Септима, або семивірш (лат. septima — сьома) — семирядкова строфа з

різним порядком рим:

аббабвв, абабавв, абаббвв, абабаба, абабввб і т. д.

І. Франко у вірші «Semper tiro» (Поет завжди учень (лат.)) використав

септиму з різним способом римування:

Життя коротке, та безмежна штука      а

І незглибиме творче ремесло;                     б

Що зразу, бачиться тобі, було          б

Лиш оп'яніння, забавка, онука,             а

Те в необнятий розмір уросло,           б

Всю душу, мрії всі твої виссала,                  в

Всі сили забира і ще говорить: Мало!        В

Цікавий приклад септими — вірш «Settina» з циклу «Сім струн» Лесі Українки:

Сім струн я торкаю, струна по струні,    а

                 Нехай мої струни лунають,                б

                 Нехай мої співи літають           б

По рідній коханій моїй стороні.          а

                 І, може, де кобза найдеться,               в

                 Що гучно на струни озветься, в

На струни, на співи мої негучні.                   а

Або:

Не можу я без посмішки Івана             а

Оцю сльотаву зиму пережить.          б

В проваллях ночі, коли Київ спить,              б

а друга десь оббріхують старанно,           б

склепить очей не можу ні на мить,             а

він, як зоря, проміниться з туману,             б

Але мовчить, мовчить, мовчить, мовчить.а

(Василь Стус).

Форма септими може вдало передавати грайливий зміст,

переліково-монотонну інтонацію:

Удовицю я любив,                                             а

Подарунки їй носив:                                а

Носив сало, носив свічки,                     б

Носив м'ясо, носив стрічки,                           б

Носив гречку, черевички,                     б

Носив просо, носив мак, —                             в

Ось воно як!                                             в

(З пісні «Удовиця», переробл. М. Кропивницьким).

Восьмивірш — восьмирядкова строфа з розмаїтою системою римування.

Можливі близько тисячі варіантів восьмивірша:

— суцільна рима на всі 8 рядків;

— шестірна і парна рими;

— п'ятірна і потрійна;

— різний порядок розташування рим;

— використання холостих рядків, чоловічих, жіночих і дактилічних рим з

 різними способами їх чергування і т. д.

Наприклад

Покремсали життя моє на частки,  а

на тьмяну січку слів і суєти.               б

А серце виривається із пастки —     а

у нетрі дум, під небо самоти.            б

У мовчазливу готику тополі,             в

в труда одухотворену грозу.             г

Я трохи звір. Я не люблю неволі.       в

Я вирвуся, хоч лапу відгризу.               г

(Ліна Костенко)

Октава (лит. octava — восьма) — восьмивірш, строфа з восьми рядків

п'ятистопного або шестистопного ямба з римуванням: абабабвв при

обов'язковому чергуванні окситонних та парокситонних клаузул.

Є цікавий цикл віршів «Карпатські октави» у М. Рильського. Подаємо

останню строфу циклу. Приклад з жіночими й чоловічими римами:

Яке ж це слово приязне: Карпати!               а

Його з дитинства серцем я злюбив,           б

У нім і грому майського розкати,                 а

І сиза далечінь гірських шпилів,                    б

І співанка русявого дівчати,                          а

І голосні трембіти пастухів,                       б

І сум утрат, і мідний поклик слави... в

На цім дозвольте закінчить октави.         В

Приклад з чоловічими й жіночими римами:

Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,               а

Левкоєю пахуче-золотою,                    б

Хоч ти пішла серед юрби плисти               а

У океан щоденщини й застою,            б

То все ж для мене ясна, чиста ти,              а

Не перестаєш буть мені святою,              б

Як цвіт, що стужі не зазнав, ні спеки,        в

Як ідеал все ясний — бо далекий.                в

(І. Франко)

тріолет — стопа (і тип вірша) французького походження, що складається з восьми рядків

чотиристопного ямба або хорея, причому перший рядок повторюється в четвертому та восьмому (або сьомому), а другий — у сьомому (або восьмому)

У тріолеті дві рими за схемою (абба абаб). Наприклад:

І ти лукавила зо мною!                                   а

Ах, ангельські слова твої                    б

Були лиш облиском брехні                             б

І ти лукавилазо мною!                                    а

І не тямущому мені                               б

Затрули серце гризотою                             а

Ті ангельські слова твої...                    б

І ти лукавилао зо мною!                       а

(І. Франко).

Я складу вам тріолет                                    а

Про поета і амура                                 б

На старий-старий сюжет                           а

Я складу вам тріолет                                    а

На сюжет: амур — поет,                     а

Фоном буде нам натура...                    б

Я складу вам тріолет                                    а

Про поета і амура.                                б

(М. Вороний).

Дев'ятивірш, або нона (лат. nona — дев'ята) — рідкісна строфа з

дев'яти рядків, що має вигляд октави з одним долученим рядком та

наділена потрійною римою (третій, шостий, дев'ятий рядки):

Я летів красивим чортом                   а

На коні, як ворон, чорнім —                   а

Біла піна падала, мов сніг —                б

Ех,

до тої Чураївни,                                      в

Що клялась від третіх півнів              в

Пушники послать мені до ніг               б

Та

до тієї, до такої,                                    г

Що як поведе рукою —                           г

Солов'ї вмирають навесні!                  б

(Борис Олійник).

Децима (лат. decima — деята), або Еспінела (за прізвищем іспанського

поета XVI ст. В. Еспінеля) — десятирядкова строфа, яка складається з

одного катрена та двох терцетів (абба ввгддг, абаб вгв дгд і т. д.).

Децимою написана поема І. П. Котляревського «Енеїда».

Еней був парубок моторний                а

І хлопець хоть куди козак,                   б

Удавсь на всеє зле проворний,  а

Завзятілий од всіх бурлак.                  б

Но греки, як спаливши Трою,               в

Зробили з неї скирту гною,                  в

Він, взявши торбу, тягу дав;              г

Забравши деяких троянців,                д

Осмалених, як гиря, ланців,                 д

П'ятами з Трої накивав.              Г

          Тропи (грецьк. tropos — зворот мови) — використовувані в художній творчості слова і звороти, вжиті не в їх прямому, а в образному, переносному значенні

Епітет (грецьк. epitheton — прикладка, додаток) — художнє означення, що виділяє і образно змальовує якусь характерну рису чи ознаку людини, предмета явища, викликає певне емоційно-оцінне ставлення до них, за допомогою якого автор підкреслює певну властивість чи рису зображуваного предмета.

Наприклад:

"Реве та стогне Дніпр широкий..." (Т.Шевченко, "Причинна").

"Жде спрагла земля плодотворної зливи, І вітер над нею гуляє бурхливий" (І.Франко, "Гримить! Благодатна пора наступає...").

Порівняння (лат. comparatio) — словесний вираз, у якому уявлення про зображуваний предмет конкретизується шляхом зіставлення його з іншим предметом; троп, пояснення одного предмета через інший, подібний до нього.

Наприклад:

"На високих місцях поріс, як джунглі, сивий полин і п'янив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими" (М.Коцюбинський, "В дорозі").

"Марія" У.Самчука: "Дні, мов краплини крові, капали з пораненого життя".

Метафора (грецьк. metaphora — перенесення) — один із основних простих тропів, у якому ознаки одного явища переносяться на інше явище за подібністю між ними.

Учені розрізняють прості (одиничні) і розгорнуті метафори (кілька метафоричних висловів). Наприклад, у поезії Олександра Олеся: "З журбою радість обнялась..." (проста метафора), "І вгледіли айстри, що вколо — тюрма... І вгледіли айстри, що жити дарма, — Схилились і вмерли..." (складна метафора).

Уособлення, або прозопопея (грецьк. — prozopopeia) — оживлення предметів, явищ природи, абстрактних понять.

Наприклад, у поезії Лесі Українки "Досвітні огні" наявна прозопопея:

"Ніч темна людей всіх потомлених скрила

Під чорні широкії крила".

Оксюморон – сполучення слів, що виражають протележні , або суперечливі поняття . і як результат виникає нове смислове значення.

Наприклад: "Дзвенить у зорях небо чисте, Палає синім льодом шлях" (В.Симоненко, "Дзвенить у зорях небо чисте..."), або назва ранньої поетичної збірки С.Стуса "Веселий цвинтар".

Персоніфікація (лат. persona — особа, fasere — роблю) — уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям.

Наприклад, Жовтий князь у однойменному романі В.Барки — це персоніфікований образ штучного голодомору, тотальної спустошеності.

Алегорія (грецьк. allegoria, від allos— інший і agoreuo — говорю) — образне інакомовлення, яскраве втілення в конкретному образі абстрактного поняття чи думки.

Наприклад, розкриємо алегоричне значення образу Прометея у поемі "Кавказ" Т.Шевченка — образ нескореного кавказького народу.

Метонімія (грецьк. metonymia — перейменування) — різновид тропа, у якому назва одного предмета замінюється назвою іншого на основі суміжності ознак.

Наприклад, назва повісті "Борислав сміється" І.Франка є метонімічною: використовується назва міста замість назви людей, що в ньому мешкають.

Синекдоха (грецьк. synerdoche — співвіднесення) — особливий вид метонімії, заснований на кількісній заміні понять: заміни однини множиною, визначеного числа замість невизначеного, видового поняття замість родового. Наприклад: "Що наша копійка? Кров'ю обкипіла..." (Марко Вовчок, "Інститутка").

Гіпербола (грецьк. hyperbole — перебільшення, надлишок) — надмірне художнє перебільшення рис людей, ознак предметів чи явищ з метою їх увиразнення.

Наприклад:

"Нещирим золотом

День скрапує мені...

І не долоні пропікає —

Душу..."

(М.Побелян, "Нещирим золотом день скрапує мені...").

Літота (грецьк. litotes — простота, помірність) — на противагу гіперболі надмірне художнє применшення рис людей, ознак предметів чи явищ.

Наприклад:

"Як то кажуть: дрібку солі,

Крихту хліба в ночі, дні й дні...

Все ділили"

(А.Малишко, "Балада про Зозулю").

Перифраз, перифраза (грецьк. periphrasis — описовий зворот, переказ) — заміна прямого найменування предмета його означенням, даним у формі описового словесного звороту, що вказує на предмет, виділяючи його побічні ознаки; заміна назви предмета, явища, людини описом їх найхарактерніших ознак.

Наприклад, у поемі "Єретик" Т.Шевченка вираз "Папа Римський" замінено на слово "чернець":"... на апостольськім престолі чернець годований сидить".

Евфемізм (грецьк. euphemismos від eu — добре та phemi — кажу) — благозвучне слово або вираз, вжиті замість непристойних, небажаних чи заборонених.

"Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люде,

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть"

(Т.Шевченко, "На вічну пам'ять Котляревському").

Табу (полонез, many) — заборонене слово на підставі релігійних, моральних, політичних та ін. чинників.

Наприклад, процитуємо рядки з драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки: "Поки дійдеш, ще й тая нападе — не тута споминать — цур-пек! — а потім буде душу витрясати..."

Іронія (грецьк. eironeia — лукавство, глузування, удавання) — троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Наприклад : "А ти, дочко, мужику не спускай і ні у чім йому не поважай; коли дурний буде, та поїде у поле до хліба, а ти йди у шинок пропивай останній шматок; пий, гуляй, а він нехай голодує; та і печі ніколи не клопочи; нехай павутинням застелиться піч; от вам і уся річ" (Г.Квітка-Основ'яненко, "Маруся").

Сатира (лат, від satira — суміш, від satura — усяка всячина) — спосіб художнього відображення дійсності, який знаходить вияв у різкому висміюванні негативного.

Наприклад :

"За богами — панства, панства

В серебрі та златі!

Мов кабани годовані —

Пикаті, пузаті!..

Аж потіють та товпляться,

Щоб то ближче стати

коло самих: може вдарять

Або дулю дати

Благоволять...".

"Сон" ("У всякого своя доля") Т.Шевченко

Сарказм (грецьк. sarkasmos — терзання, від sarkadzo— рву м'ясо) — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті і гнівного презирства.

Наприклад :

"Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті.

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!"

Кавказ" Т.Шевченко

Інвектива (від лат. invective — лайлива, від лат. invehor — нападаю) — творчий прийом, що полягає в сатиричному викритті певних осіб або соціальних явищ.

Наприклад, у поезії "Юродивий" Т.Шевченко гостро засуджує самодержавний устрій:

"А ми дивились, та мовчали,

Та мовчки чухали чуби,

Німії, подлії раби..."

Символ (грецьк. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища.

Наприклад, у романі "Огненне коло" І.Багряного наявний символ Божої Матері: "... на чорній, розритій землі лежала горілиць сніжно-біла Божа Мати. З дитям на грудях. Вона була сніжно-біла... Ні, вона була би сніжно-біла, якби не була закривавлена... Вона була закривавлена... це символіка. Це символіка їхньої Вітчизни... ". Божа Мати у Багряного — це символ зневаженого материнства, української нації, України.

Образ-емблема (грецьк. embleuma — виставка, рельєфна прикраса) — предмет, зображення, що умовно або символічно виражає певне поняття, ідею.

 Наприклад, відлунням емблеми в українській поезії XIX століття є вірш І.Франка "Пелікан", що ознайомлює читача з одним із повчальних легендарно-символічних сюжетів.

          Рима (гр. rhythmos — мірність, сумірність, узгодженість) — це співзвучність закінчень слів у віршових рядках, яка охоплює останній наголошений голосний і наступні за ним звуки.

Окситонною (чоловічою) називається така рима, в якій наголос на останньому складі.

Наприклад :

Козак на північ прудко мчить,

Козак не хоче відпочить.

Копито сніг примерзлий б'є,

Луною дзенькіт оддає.

Безлюддя й пустка навкруги.

Кошлаті гачарі. Сніги.

(М. Бажан. "Гонець").

Парокситонною (жіночою) називається така рима, в якій наголос на передостанньом складі.

Наприклад :

Тихий сон на горах хдить,

За рученьку щастя вдить.

І шумлять ліси вже тхше,

Сон мені квітки колше.

Спіть, мої дзвіночки сні,

Дикі рожі в полонні!

(О. Маковей. "Сон").

Дактилічною називається така рима, в якій наголос падає на третій від кінця склад.

Наприклад :

Гори багрянцем кривавим спалхнули,

З промінням сонця західним прощючись,

Так моє серце жалем загорлося,

З милим, коханим моїм розлучючись.

(Леся Українка. "Східна мелодія").

Гіпердактилічною називається така рима, в якій наголос падає на четвертий або п'ятий від кінця склад.

Наприклад :

Як була я молодою преподбницею

Повісила фартушину над вікнницею.

(Т. Шевченко. "Гайдамаки).